Знаки Вільшанської громади: Бейзимівка, де історія оживає у символах
Історія, пам’ять і любов до рідного краю – саме ці поняття об’єднує проєкт «Знаки громади», який реалізовує Вільшанська громада до 35-річчя Незалежності України.
Новий в’їзний знак з’явився і в селі Бейзимівка, ставши своєрідною візитівкою населеного пункту. Відтепер кожен, хто в’їжджає сюди, може не лише побачити назву села, а й доторкнутися до його історії, яку свято бережуть місцеві жителі.
Під час створення знака намагалися передати те, чим живе село, що є важливим для його мешканців і що хочеться залишити наступним поколінням, зазначає староста Бейзимівського старостинського округу Олександр Гаврилюк:
«Це наша багатовікова історія, яку тепер можуть побачити всі, хто проїжджає через село. Ми хочемо, щоб про Бейзимівку знали, щоб пам’ятали її минуле і бачили, що сьогодні тут живуть люди, яким небайдужа доля свого села. Адже Бейзимівка – це наш рідний край, дорога кожному серцю батьківська оселя. Саме тут наше коріння, пам’ять поколінь і жива історія, що передається з уст в уста».
Історія Бейзимівки сягає XVI століття. Писемні згадки про село, яке підпорядковувалося Острозькій ординації, містяться, зокрема, у Кольбушівській угоді 1753 року, яка зафіксувала право князя Федора Любомирського на володіння селом. Також Бейзимівка згадується в люстрації Житомирського замку 1754 року, Ревізьких казках 1795 року та церковних документах.
Існує кілька легенд про походження назви села. За однією з них, поселення колись не мало власної назви – було безіменним. Саме звідси, за народним переказом, і виникла назва Бейзимівка.
Інша легенда розповідає про безіменну гору, на яку нібито колись зійшов янгол і заповів людям віру.
Та найбільш поширеною є легенда про безіменну річку, яка протікала через поселення та розділяла село на дві половини. Спочатку вона була без імені, згодом отримала назву Тетерівка, а село, яке розташувалося біля неї, стали називати Бейзимівкою.
Особливого природного колориту селу додають ліси, якими воно споконвіку оточене. Саме тому дерева лісів стали одним із елементів нового в’їзного знака. Вони символізують природу, її красу, силу та зв’язок із минулим.
У центрі знака зображено криничку – ще один особливий символ села, пов’язаний із легендою про «Безодню».
За народним переказом, кілька століть тому в Бейзимівці стояла церква. Одного недільного ранку, коли у храмі тривала служба, раптом затремтіла земля, почувся сильний гуркіт. Налякані люди вибігли з церкви. Кажуть, що храм почав опускатися в землю і за короткий час зовсім зник. На цьому місці утворилося озерце з трясовиною. Відтоді це місце почали називати «Безоднею» – без дна.
Поруч із ним на поверхню пробилося джерело з дуже чистою та смачною водою. Згодом жителі села облаштували тут криничку. У великі церковні свята приходили до неї, освячували воду. Пізніше поруч збудували невеличку капличку, встановили хрест, а небайдужі люди висаджують тут квіти.
Воду з цієї кринички вважають цілющою. Тому сюди приїжджають не лише місцеві жителі, а й люди звідусіль.
Легенда про «Безодню» живе і в народній пам’яті. Їй присвятила свій вірш місцева мешканка Галина Дячук, а у своїй творчості описував це місце й народний поет та байкар, уродженець Бейзимівки Прокіп Канавський. У свій час його твори друкувалися в районній, обласній та республіканській пресі. А вірші увійшли до колективної збірки «Народні співці України» та антології «Українська байка». Серед відомих творів земляка – байка «Два плуги».
Саме тому на в’їзному знакові зображено і плуг. Це водночас символ хліборобської праці, яка споконвіку була основою життя села, і данина пам’яті талановитому землякові та його творчості.
Ще одна місцевість Бейзимівки, оповита легендами, має назву «Огрудок». Так місцеві жителі називають високий пагорб над річкою. Його висота – понад десять метрів, а з вершини відкривається один із найкращих краєвидів на все село.
Подейкують, що саме на «Огрудку» колись стояв панський маєток, оточений парком із двохсотлітніми липами. У 1953 році на руїнах маєтку було перебудовано сільський будинок культури. Так місце, яке колись було осередком панського життя, згодом стало простором для культурного життя всього села.
Ще одним яскравим елементом в’їзного знака є став – водойма неймовірної краси, невід’ємна частина краєвиду Бейзимівки.
Колись тут діяло рибне господарство, а й сьогодні у водоймі розводять рибу. Бейзимівка має й давні господарські традиції. У різні роки тут працювали винокурний завод та цегельне виробництво, будувалися ферми, розвивалися рослинництво і тваринництво.
Та історія села – це не лише виробництво і господарство. Це передусім люди, які своєю працею, знаннями і талантами прославляли й прославляють рідну Бейзимівку, говорить Олександр Гаврилюк:
«Серед видатних уродженців Бейзимівки – Герой Другої світової війни, льотчик-винищувач Захар Семенюк. Пам’ять про земляка живе й у назві вулиці, на якій він проживав. Ми пишаємося і письменником та журналістом районної газети Павлом Шпитою, а також іншими талановитими й знаними особистостями, чиї імена назавжди вписані в історію села та є його гордістю».
Особливе місце у збереженні історичної та культурної спадщини села посідає місцева бібліотека. За словами завідувачки бібліотеки Алли Гопяк, тут зберігається близько трьох тисяч книг:
«Серед них особливо цінними є твори видатних земляків, які дають можливість нинішнім поколінням краще пізнати історію та культурну спадщину рідного села. Це книги та збірки Павла Шпити, Прокопа Канавського й сучасної поетеси Світлани Вітер. Саме на її вірш покладено музику до гімну Бейзимівки».
Не менш важливим осередком пам’яті є музейна світлиця, яку у 2018 році облаштували в місцевому клубі. Тут зібрано експонати українського побуту – предмети домашнього вжитку, сільськогосподарський реманент та інші раритетні речі, якими користувалися наші предки, розповідає художня керівниця закладу Надія Коноплюк:
«До створення музейної світлиці долучилися наші активні жителі села, серед яких і учасниці жіночого вокального колективу «Криниченька». Вони побували чи не в кожній оселі Бейзимівки, збираючи старовинний антикваріат до музейної кімнати. Так у цій світлиці оживає минуле – через речі, які пам’ятають руки їхніх господарів, через предмети щоденного життя, працю та традиції попередніх поколінь».
А сучасне життя Бейзимівки продовжує творитися сьогодні. Щороку в серпні відзначається День села. Це не лише нагода зібратися разом, поспілкуватися та вшанувати людей праці, а й можливість зробити добру справу. Під час святкових заходів проводять благодійні ініціативи та збирають кошти на підтримку Збройних Сил України.
Тож у Бейзимівці бережуть не лише спогад про минуле, а й підтримують тих, хто сьогодні захищає майбутнє України.
Проєкт «Знаки громади» покликаний зберігати пам’ять та представляти у символах особливості кожного села Вільшанської громади. Це не тільки оновлення дорожніх вказівників чи облаштування в’їзних територій. Це своєрідний літопис громади, відображений у сучасних знаках, підкреслює голова громади Сергій Мельник:
«Бейзимівка – це не лише населений пункт. Це жива історія, сповнена боротьби, праці, втрат і перемог. І якщо колись це було безіменне село, то сьогодні воно має свою назву, свої традиції, пам’ятає своїх героїв, які віддають життя за свою землю. Бейзимівка – це Вільшанська громада. Це Україна».
Новий в’їзний знак став своєрідною відкритою сторінкою історії Бейзимівки. Лісові простори, мальовничий став, криничка з легендарною історією, плуг як символ хліборобської праці, пам’ять про видатних земляків та героїв – кожен образ на ньому має своє значення.
І коли сьогодні мандрівник бачить на узбіччі напис «Бейзимівка», він споглядає уже не просто назву населеного пункту. За цим словом – століття історії, людські долі, пісні й легенди, праця і любов до рідної землі.
