Знаки Вільшанської громади: Мала Волиця, у назві якої — воля, а в історії — сила поколінь
Ще один населений пункт Вільшанської громади отримав свій символічний в’їзний знак. Цього разу — Мала Волиця, яка є центром Маловолицького старостинського округу. У межах проєкту «Знаки громади», який реалізується до 35-річчя Незалежності України, при в’їзді до села з’явився знак, що розповідає про його історію не лише словами, а передусім символами.
Адже назва будь-якого населеного пункту — це не просто позначка на карті. У ній може бути зашифрована історія, характер людей, пам’ять про минуле і навіть мрії цілих поколінь. Саме такою є Мала Волиця, яка розповідає свою історію через символи. Невелике село, яке сьогодні живе своїм тихим, працьовитим життям, має коріння, що сягає щонайменше XVI століття.
У сучасних наукових та історичних матеріалах зазначається, що раніше населений пункт називався Волиця. Згодом ця назва стала досить поширеною в Україні. В одному регіоні з’являлося кілька сіл з однаковою назвою — Волиця, що створювало певні труднощі, зокрема для поштового зв’язку та ведення документів. Тому до назв населених пунктів почали додавати уточнення — Мала, Велика тощо. Так у 1946 році село отримало назву Мала Волиця.
Однак, щоб зрозуміти історію Малої Волиці, варто зупинитися на одному, здавалося б, простому слові — «воля».
У давнину назву «Волиця» пов’язували з поселеннями, які виникали як своєрідні слободи. На нові землі залучали людей, пропонуючи їм певні пільги — зокрема тимчасове звільнення від податків і повинностей. Для тих, хто вирушав освоювати нові території, це була можливість почати життя на новому місці, створити власну спільноту.
Тож у самій назві «Волиця» можна побачити відгомін давньої ідеї — свободи, права на вільне життя та можливості почати все спочатку.
Не випадково саме цей зміст закладений і в сучасний в’їзний знак Малої Волиці. У його центрі — герб України, Тризуб. Один із найвпізнаваніших символів нашої держави сьогодні сприймається як знак незалежності, свободи та незламності українського народу. І виходить, що ключ до історії села можна знайти в одному слові — воля, яке зашифроване у символах знака.
Історія Малої Волиці нерозривно пов’язана з буремними подіями XVI–XVIII століть. Однією з найважливіших сторінок минулого цього краю стали події Національно-визвольної війни українського народу 1648–1654 років проти польської шляхти.
За історичними переказами та краєзнавчими матеріалами, саме в околицях Малої Волиці козацькі загони вступали в бої з польськими військами. Ці події стали частиною великої боротьби українського народу за свободу і право жити на власній землі.
Тож 1648 рік, викарбуваний на в’їзному знаку села, — не просто історична дата. Це символ пам’яті про події, які залишили свій слід в історії краю, про мужність українських козаків та споконвічне прагнення українців до волі.
За декілька кілометрів від села розташований Богданівський ліс — місцина, яку пов’язують із перебуванням загонів Богдана Хмельницького. До них долучалися селяни з навколишніх населених пунктів, які ставали на захист рідної землі.
Пам’ять про ці події знайшла своє місце й на новому в’їзному знаку. Поруч із гербом зображено козака із шаблею в руці — символ мужності, волелюбності та боротьби українського народу за свободу. Цей образ невипадковий. Він перегукується і з самою назвою села — Волиця, у якій закладено поняття волі.
Тож козак із шаблею на знаку нагадує про покоління людей, які боролися за право жити вільно на своїй землі, а водночас поєднує історичне минуле Малої Волиці із сучасною боротьбою України за незалежність.
А з іншого боку герба — жінка зі снопом колосся. Цей символ має особливе значення.
Це образ берегині роду, символ української жінки, родини, материнства і щоденної селянської праці. Сніп колосся нагадує про землю, яка століттями годувала людей, про одвічну нелегку роботу хліборобів і про тих, хто своїми руками творив добробут села, хто з покоління в покоління зберігає родинну пам’ять, традиції та любов до рідної землі. У цьому образі — ціла історія Малої Волиці: земля, хліб, родина і праця.
Саме людей — їхню працьовитість, доброту та мудрість — хотіли відобразити у знаку, зазначає староста Маловолицького старостинського округу Майя Гонишнюк:
«Коли ми працювали над ідеєю в’їзного знака, нам хотілося показати не лише історію Малої Волиці, а й найцінніше її багатство — людей. У нашому селі живуть надзвичайно працьовиті, добрі й розумні люди. Саме вони щодня своєю працею, турботою про рідне село, своїми добрими справами створюють його сьогодення і майбутнє. Тому образ жінки зі снопом колосся на знаку — це для нас не просто символ. Це образ наших людей, їхньої працьовитості, любові до землі, родини та рідного краю. Хотілося, щоб кожен, хто в’їжджає до Малої Волиці, одразу відчував: це село, де шанують свою історію, бережуть традиції і люди якого щодня творять добробут свого села».
Ще один важливий елемент композиції — Тетерівка. Річка, що проходить через Малу Волицю та розділяє село на дві частини. Її образ також знайшов своє місце на знаку, адже природа — невід’ємна частина історії кожного населеного пункту.
До створення в’їзного знака долучилися люди, яким небайдужа історія та сучасність рідного села. Значний внесок у його появу зробила Зіна Сагановська — діловод Маловолицького старостинського округу, депутатка Вільшанської сільської ради. Будівельні роботи виконали місцеві мешканці — Анатолій Гаврилюк та Дмитро Янчук. Художнє оформлення й оздоблення знака — справа рук Віктора Рухленка з Житомира.
Над концепцією та макетом в’їзного знака працював місцевий житель, депутат Вільшанської сільської ради Олександр Гонишнюк. Йому допомагав син Максим. Перед тим як втілювати задум, вони разом опрацювали історичні матеріали про село, щоб кожен елемент композиції мав своє змістове навантаження.
«Ми хотіли, щоб цей знак був не просто красивою конструкцією при в’їзді в село, а своєрідною розповіддю про Малу Волицю. Тому спочатку разом із сином Максимом ретельно вивчали історію села: його походження, значення назви, важливі події та те, чим воно відрізнялося від інших населених пунктів. Кожен елемент на знаку має своє значення. Тут ми постаралися відобразити і нашу історію, і природу, і працю людей, і головне — любов до рідного села. Хотілося, щоб люди, які проїжджатимуть повз, могли з першого погляду зрозуміти, що Мала Волиця має свою історію, свої традиції та свою особливу душу. А для жителів села цей знак нехай буде нагадуванням про те, звідки ми родом і що маємо берегти для наступних поколінь», — розповідає Олександр Гонишнюк.
Тож новий знак став результатом спільної праці — місцевої влади, жителів села та майстрів, кожен із яких доклав частинку своїх зусиль до того, щоб Мала Волиця отримала своє сучасне, впізнаване обличчя.
Історичне минуле Малої Волиці має не лише героїчні, а й трагічні сторінки. На фронтах Другої світової війни воювали 154 місцевих жителі, 101 із них загинув. Їхні імена назавжди вписані в літопис села.
І нині Мала Волиця продовжує писати новітню історію. Її творять захисники України, які стали на оборону держави, її свободи та незалежності. Світлу пам’ять про воїнів, які віддали свої життя за Україну, бережуть односельці. На знак шани та вдячності полеглим захисникам у селі встановлено пам’ятник.
Тож воля, яка століттями звучить у назві цього населеного пункту, і нині має глибокий зміст. Вона — про тих, хто виборював свободу в минулому, і про сучасних Героїв, які продовжують цю боротьбу заради майбутнього України.
Прагнення до волі сьогодні набуває особливо вагомого значення. Воно співзвучне з бажанням усієї нашої держави жити у свободі та незалежності, підкреслює голова Вільшанської громади Сергій Мельник:
«Сьогодні Мала Волиця продовжує свою історію вже у складі нашої громади. Давня назва села, пам’ять про покоління людей, які жили й працювали на цій землі, та нерозривний зв’язок із рідним краєм залишаються важливою частиною його ідентичності. Тому нинішній знак при в’їзді — це не просто орієнтир для подорожніх. Це символ пам’яті про тих, хто жив на цій землі до нас, і про людей, які своєю працею творять її історію сьогодні. Це наша спільна історія, яку ми повинні знати, шанувати й берегти. Саме в цьому і полягає головна ідея проєкту «Знаки громади». Кожен новий знак — це своєрідна візитівка населеного пункту, його обличчя та водночас частинка великого літопису Вільшанської громади».
Мала Волиця отримала свій знак, у якому зустрілися минуле і сучасність: давня Волиця і сучасна Україна, козацька звитяга і мирна селянська праця, Тетерівка і хлібне поле, пам’ять про загиблих і віра в майбутнє.
А над усім цим — слово, яке живе в назві села вже багато століть. Це слово — Воля.
Воля, заради якої колись приходили на ці землі й починали нове життя. Воля, за яку боролися козаки. Воля, за яку віддали життя сини Малої Волиці у Другій світовій війні. Воля, яку сьогодні захищають українські воїни.
Тож тепер, проїжджаючи повз новий знак, кожен може побачити не просто назву села. Мала Волиця зустрічає усіх своєю спадщиною, своїми людьми і своїм головним символом — волею.
І поки ця пам’ять живе, житиме й село, яке крізь століття продовжує писати свою історію на рідній землі.
