Історія та сучасність села Бейзимівка

   Існує декілька переказів та легенд назви села Бейзимівка. Найпоширеніша така: ніби то існувало на цьому місці поселення, яке з певної причини не отримало власної назви, було безіменним, а звідси й назва Бейзимівка. Село виникло в першій половині XVI ст., а перше історичне згадування села датоване 1760 роком.
   Село розташоване за 12 км від райцентру та за 7 км від центру громади. Загальна кількість сільських домогосподарств становить 312, із них що проживають 225. Загальна кількість населення становить 486 осіб, із них 53 дитини.
   Село багате історичними та відомими особами. Звідси родом герой Радянського Союзу льотчик-винищувач Захар Семенюк. Його іменем названо одну із вулиць села. Багато односельців мають наукові та творчі досягнення у різних галузях. Шпита Михайло Васильович – кандидат економічних наук, Шпита Павло Олексійович – кандидат медичних наук, Гуменюк Василь Іванович – суддя Верховного суду України, Мельничук Анатолій Олександрович – відомий хірург, Канавський Прокіп Феодосійович – народний байкар, Шпита Павло Васильович – письменник-публіцист, Вітер Світлана Анатоліївна – поетеса, на слова якої покладено музику для гімну с.Бейзимівки.

МОЄ МАЛЬОВНИЧЕ СЕЛО

На землях родючих, в калиновім цвіті

Моє мальовниче квітує село.

Теплішого місця немає у світі,

Любові і сили живе джерело.

Де вітер ланами розносить насіння,

По сліду летить хліборобів-батьків.

Сплелося навіки прадавнє коріння

І сходить добром у серцях земляків.

Сріблястими хвилями грає ставочок

І верби купують розкішне гілля.

Єднає синів українських і дочок

Багата і щедра  Поліська земля.

Грайливо до річки збігає стежина,

Лягає туман сивиною років.

В родинній колисці  сміється дитина,

Надія, опора і гордість батьків.

Під сонцем гарячим і небом безкраїм

Є раю куточок, свята сторона.

Село в Україні у Чуднівськім краї,

Бейзимівка рідна – ти в серці одна.

  Село має дві місцевості оповиті легендою. Перше – «безодня» або «криничка», а друге – «огрудок».

  Якоюсь мірою легенда про «безодню» є правдивою. Декілька століть тому  у селі була церква. Та одного недільного ранку, під час служби, сталось щось неймовірне та неочікуване. Земля під ногами задвижіла, почувся гуркіт. Налякані люди вибігли з храму. Церква почала опускатись у безодню та за короткий час зовсім зникла під землею. А на тому місці утворилося озерце з драговиною. З тої пори стали називати це місце безоднею (без дна). Поряд з тим місцем на поверхню пробилось  джерело із дуже корисною та смачною водою. Ні в посушливі літа, ні в люті морози вода не припиняла свій потік.  Тоді люди поговорювали, що коли не стане води ніде, то лише в цій криничці вона буде і всі приходитимуть сюди.

  З часом на сільській «безодні» жителі села змайстрували криничку та в церковні свята приходили сюди і освячували  воду, а керівництво села вирішили збудувати тут ще й невеличку капличку, поставити хрест. Небайдужі люди посадили сезонні квіти та берізки. Цю воду вважають цілющу, тому приїздять до кринички не лише бейзимівчани, а й жителі сусідніх сіл.

  Про «безодню» написала вірш місцева поетеса Галина Дячук. Ще описав у своїй поемі «Кіндрат» поет з Бейзимівки Прокіп Канавський.

   «Огрудок» – так жителі називають високий пагорб над річкою. Це місце заввишки понад 10 метрів, з його висоти відкривається найкращий краєвид всього села та на розлогий Тетерів.

Краєвиди з огрудка