Надання органом опіки та піклування дозволу на продаж нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина
Нерухоме майно – це земельні ділянки, об'єкти, які розташовані на земельній ділянці та переміщення яких неможливе без їх знецінення і зміни їх призначення (житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення).
Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається районною державною адміністрацією, виконавчим органом міської, селищної, сільської ради за поданням служби у справах дітей.
Для отримання такого дозволу батьки, чи законні представники дитини мають звернутися з письмовою заявою та документами, зазначеними у п. 66 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, до служби у справах дітей за місцем знаходження такого майна.
Служба у справах дітей протягом 10 робочих днів розглядає подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу. Дозвіл надається районною державною адміністрацією, виконавчим органом міської, селищної, сільської ради протягом одного місяця з дня надходження заяви за поданням служби у справах дітей, після проведення нею перевірки документів, і лише у разі гарантування збереження права дитини на житло та оформляється рішенням, витяг з якого службою у справах дітей видається заявникам.
У разі виїзду сім'ї, в якій виховується дитина, за межі населеного пункту, придбання житла здійснюється з урахуванням інтересів дитини.
Районна держадміністрація, виконавчий орган міської, сільської, селищної ради може відмовити у наданні дозволу з одночасним зверненням до нотаріуса для накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, передбачених частиною п’ятою статті 177 Сімейного кодексу України, а саме:
- мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;
- судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;
- до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;
- особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
- між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
- між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
- вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
У разі усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження нерухомого майна дитини, райдержадміністрація, виконавчий орган міської, селищної, сільської ради звертається в установленому законодавством порядку до нотаріуса для зняття заборони відчуження такого майна.
Рішення районної державної адміністрації, виконавчого органу міської, селищної, сільської ради про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду.
