Громада попрощалась із померлим воїном ВОЛОДИМИРОМ МАЧИНСЬКИМ
13 жовтня Вільшанська громада провела в останню дорогу Володимира Мачинського – військовослужбовця Збройних сил України, відважного Захисника, добру та щиру людину...
ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ МАЧИНСЬКИЙ народився 08 травня 1969 року у селі Галіївка. Після закінчення місцевої школи продовжив навчання в Бердичівському професійно-технічному училищі № 4. Здобув професію «токар-водій». У 1987-му році був призваний на строкову службу. Тривалий час працював на Галіївському маслозаводі.
З початком російської агресії на Сході України 25 серпня 2014-го року добровольцем приєднався до лав Збройних сил України, аби боронити кордони від російського агресора. Проходив службу в частині А1586 50-го Окремого ремонтно-відновлювального полку на посаді інструктора. У складі бойового підрозділу виконував завдання в районі населеного пункту Авдіївка Донецької області. 4 вересня 2015 року демобілізувався та повернувся працювати на Галіївський маслозавод водієм.
При повномасштабному вторгненні рф Володимир Васильович одним з перших став на захист Батьківщини, приєднавшись до складу військової частини А7307 у складі Сил територіальної оборони. За військово-обліковою спеціальністю – стрілець.
11 жовтня 2024 року усю громаду сколихнула страшна звістка, у яку неможливо було одразу повірити, а ще важче прийняти. На 55 році життя перестало битись серце Володимира Мачинського. На жаль, воїну довелося вести подвійну боротьбу: з видимим кровожерливим ворогом під триколором та з важкою хворобою, яка виявилась не менш підступною та невблаганною…
Чуйний чоловік, люблячий батько, чудовий дідусь, хороший колега, вірний побратим, надійний друг, гарний господар, добрий та завжди усміхнений, дотепний односельчанин – саме таким Володимир Васильович закарбується у нашій пам’яті назавжди, і ми маємо зробити все, аби пам'ять про нього повік не згасла.
Провести в останню земну дорогу Володимира Мачинського зібрались рідні та близькі, друзі, побратими, духівництво, жителі Галіївки та навколишніх сіл, колеги, усі небайдужі. Тужливим тривожно-довгим останнім сигналом попрощався з Володимиром Васильовичем рідний маслозавод, розриваючи душу, як і залпи прощального салюту…
Низький уклін родині відважного воїна, справжнього чоловіка, дорогої серцю людини. Щирі співчуття…
Найвища данина почесті померлим – не горе, а подяка. Пам’ятаймо, яку ціну сплачено на наше майбутнє.
Вічна слава Герою!
