Вільшанська громада попрощалась із загиблим захисником України АНАТОЛІЄМ ЛИСАКОМ
Сьогодні, 28 вересня, на превеликий жаль, вже вкотре жителів Вільшанської громади згуртувало велике горе. У Трощі провели в останню путь АНАТОЛІЯ ЛИСАКА – Захисника, який загинув смертю хоробрих, відстоюючи цілісність і незалежність рідної України.
АНАТОЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ЛИСАК народився 09 грудня 1981 року у звичайній українській родині. Його дитинство минуло у Трощі. Тут він закінчив місцеву школу. Після отримання атестата про середню освіту здобув професію водія та електрозварювальника в Житомирському училищі.
Свою трудову діяльність розпочав у флористичній компанії м. Києва. Працював там тривалий час, був старшим по персоналу.
Анатолій був дуже щирою, світлою і надзвичайно доброю людиною.
Так склалося життя, що Анатолій повернувся в рідне село та працював у аграрному підприємстві «Обрій».
Серцем і душею Анатолій Лисак хотів боронити рідну Батьківщину: кожного тижня телефонував до військкомату дізнатися про те, коли його візьмуть до лав Збройних сил України.
Анатолій був призваний на військову службу 7 вересня 2022 року, захищав Україну від проклятого загарбника у складі 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.
22 вересня, виконуючи бойове завдання у населеному пункті Миколаївка Донецької області, Лисак Анатолій загинув.
Страшна війна передчасно забрала від громади ще одну прекрасну людину. Анатолій Васильович віддав найкраще і найдорожче, що мав – власне життя – за Україну, за кожного з нас, за наш край, нашу свободу і незалежність.
Без рідної людини залишились батьки, сестра, брат, друзі, односельчани…
Провести Анатолія в останню путь зібрались рідні та близькі, односельці та жителі сусідніх населених пунктів, військовослужбовці, громадськість, духівництво.
Ми глибоко співчуваємо родині загиблого та усім, хто його знав. Розділяємо біль утрати, сумуємо разом з родиною. Віримо: Україна переможе та буде гідна цієї, найвищої, жертви.
Вічна пам'ять і слава Захиснику України!
Його несли, а він... А він лежав...
Він не хотів собі тієї слави.
Вже дух його у небесах витав,
А тіло на колінах зустрічали...
Кричала мати: «Синочку, вставай!»
Сусіди голосили і знайомі.
Казали побратими: «Прощавай!..
Ми помстимося за холодні скроні!..»
А він лежав - красивий, молодий.
Герой! Якому б жити ще і жити...
Для нього відгримів останній бій,
Він їде до домівки, щоб спочити...
Живий ланцюг і прапорів стіна,
В останню путь Героя проводжають.
Будь проклята росія і війна!
Війна, де діти молоді вмирають!
Осиротіла ще одна сім'я,
Війна забрала сина в України.
Плита холодна, фото та ім'я –
Це все, що залишились у родини...
Сьогодні в Україні всюди плач,
На цвинтарях щодня ростуть могили.
Солдатські сльози і слова: «Пробач...
Ми помстимося тим, що тебе вбили!»
Заплаче небо і дощем впаде
На землю, що Героя прихистила.
Він вже додому більше не прийде,
Бо замість ніг тепер у нього крила...
