Їх чекають щодня: соціальні робітники Вільшанської громади
Робота соціальних робітників комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Вільшанської сільської ради — це щоденна клопітка праця, без якої важко уявити життя багатьох самотніх і вразливих людей. Це не просто виконання службових обов’язків, а постійна присутність поруч, турбота й людське тепло.
Нині у громаді працює 11 соціальних робітників, а на обліку в Центрі перебуває 78 осіб, які потребують догляду та підтримки. У середньому кожен працівник опікується щонайменше шістьма підопічними. Для кожного з них складено індивідуальний графік відвідувань: до когось соціальний робітник приходить щодня, до когось — кілька разів на тиждень, залежно від стану здоров’я та життєвих обставин.
Соціальні робітники надають послуги вдома, допомагають із представництвом інтересів у різних установах, купують продукти й ліки, готують їжу, прибирають у домівках, допомагають вирішувати побутові та організаційні питання. Комусь носять воду чи дрова, допомагають розпалити грубу та виконують інші необхідні щоденні справи. Але найцінніше — вони приносять із собою увагу, щире слово й відчуття того, що людина не залишилася наодинці.
Найбільше людей, які потребують соціальної послуги «догляд удома», проживає у селі Карпівці. Тут їх обслуговують три соціальні робітники.
Однією з тих, хто щодня виконує цю важливу місію, є Галина Когут — соціальна робітниця з майже 34-річним досвідом служіння людям. Свою трудову діяльність у соціальній сфері вона, як і половина її теперішніх колег, розпочала у Чуднівському територіальному центрі, а з утворенням Вільшанської громади продовжила працювати вже в Центрі, залишаючись відданою обраній справі.
Нині під її опікою — дев’ятеро людей поважного віку. Наймолодшій підопічній — 78 років, найстаршій — 95. Галина зізнається: виконує будь-яку роботу, про яку її попросять — і поголити, і постригти, і побілити. Та головне у її роботі — терпіння і людяність.
«З ними всіма потрібно бути лагідною, терплячою і мати свій підхід. Кожен із підопічних прагне уваги, чекає розмови, новин із села та країни», — розповідає вона.
Тож Галина не лише приносить продукти й ліки, викликає лікаря, прибирає в оселях, а й знаходить час просто побути поруч. Її підопічні — одинокі або самотньо проживаючі люди, які особливо цінують турботу і щире спілкування. Галина добре знає характер кожного з них, відчуває, як краще підійти та підтримати словом.
Деяких підопчних вона доглядає вже по 15–20 років. За цей час між ними виник справжній родинний зв’язок. «Коли йду у відпустку — сумую за ними, а вони сумують за мною. Нікого не можна залишити на самоті — ми все одно їх провідуємо», — ділиться соціальна робітниця.
Ще одна соціальна робітниця з Карповець — Тетяна Поліщук. Для неї, як і для її колеги Галини Когут, турбота про підопічних стала справжнім покликанням. Із 2007 року вона працює у соціальній сфері й щодня поспішає до тих, хто найбільше потребує уваги та підтримки.
Нині під її опікою — вісім жінок поважного віку: наймолодшій із них 74 роки, найстаршій — 88. Вона приносить ліки й продукти, допомагає по господарству, прибирає в оселях, носить воду, заготовляє дрова. Та її робота — це значно більше, ніж перелік обов’язків. Це добре слово, щира розмова, відчуття, що ти не сам на сам зі своїми проблемами.
«За роки спільних буднів мої підопічні стали для мене майже рідними», — каже Тетяна Поліщук. А для них вона — не просто соціальна працівниця, а людина, на яку завжди можна покластися.
Соціальна робітниця з села Кілки Надія Горобець також обслуговує вісьмох підопічних: п’ятеро з них — місцеві жителі, ще троє — з села Подолянці. Наймолодшій підопічній — 42 роки, вона людина з інвалідністю з дитинства. Найстаршому — у січні виповнюється 99 років.
«Упродовж 11 років, відколи я працюю на цій роботі, серед моїх підопічних були і є довгожителі, які розповідають цікаві історії зі свого життя. Мої підопічні мене дуже чекають, і всі вони хороші. Одного разу я потрапила до лікарні — вони телефонували, бажали якнайшвидшого одужання, щоб я швидше прийшла до них. Я до них дуже звикла і вже без них не уявляю свого життя», — розповідає Надія Горобець.
Для кожного опікуваного передбачено індивідуальний перелік робіт і чіткий графік відвідувань. Та, зізнається соціальна робітниця, у реальному житті ці рамки часто стираються. Якщо людині потрібна допомога поза графіком — вона приходить, адже не може відмовити.
Свою роботу Надія Горобець сприймає як життєвий принцип: «Я живу з думкою, що коли з повагою ставишся до людей похилого віку, то ніби будуєш для себе місточок у майбутнє — щоб потім і до тебе так само ставилися добре».
Про своїх підопічних із щирою турботою піклуються й інші соціальні робітники Вільшанської громади: Ольга Шовтюк та Ольга Нестеровська з Вільшанки, Ганна Мошонець та Тетяна Сімашко з Волосівки, Олеся Броварник з Трощі, Наталія Канавська з Бейзимівки, Ганна Пархомець з Галіївки та Валерій Борейко з Малої Волиці.
Взимку робота соціальних робітників ускладнюється погодними умовами. Окрім щоденних обов’язків, доводиться розчищати доріжки від снігу та долати слизькі шляхи. Та навіть у негоду вони не залишають своїх підопічних без уваги.
Значну роль у цій роботі відіграє й колектив КУ «Центр з надання соціальних послуг».
«У нас дуже хороший колектив, — зазначає Надія Горобець. — Усі дружні, ми часто телефонуємо одна одній, підтримуємо. Наш голова громади Сергій Аркадійович та очільниця нашого Центру Ірина Вікторівна завжди відгукуються на наші прохання, допомагають вирішувати різні питання. Ми відчуваємо повну підтримку й взаєморозуміння. Фахівці Центру також надають необхідні консультації, і жодне наше прохання не залишається без уваги».
Нещодавно за багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок у реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення та зразкове виконання службових обов’язків Надія Горобець отримала Подяку голови Житомирської обласної ради, а Галина Когут та Тетяна Поліщук — Грамоти Вільшанської сільської ради.
«Такі відзнаки мають для нас дуже важливе значення, адже це — оцінка роботи соціальних працівників. Відчувається, що нашу працю цінують, і нам дуже приємно отримувати таке визнання», — говорить Надія Горобець.
«Наші соціальні робітники — це ті, хто несе милосердя людям, – наголошує голова Вільшанської громади Сергій Мельник. – Вони підтримують серцем, турботою, співчуттям і присутністю поруч. Щира вдячність усім їм, адже саме завдяки таким чуйним працівникам в нашій громаді людей не залишають у біді, підтримують у найскладніші моменти життя та вселяють віру в людяність і добро».
